Коли хтось згадує хікікоморі, я думаю про Японію. Темні кімнати. Молоді люди, які місяцями не відчиняють дверей. Далека реальність, культурно чужа, немислима в наших європейських суспільствах, де, за ідеєю, ніхто по-справжньому не самотній. Але дані змушують мене придивитися. Набагато уважніше.
1 Що таке хікікоморі?
Хікікоморі це стан тяжкої та тривалої соціальної ізоляції: повне відсторонення від суспільного життя щонайменше на пів року зі значними стражданнями або погіршенням стану. Це не інтроверсія. Це не просидіти вдома вихідні. Це зникнути зі світу, іноді на роки, поки родина живе поруч із цією тишею і не знає, як її порушити.
Термін запровадив у 1998 році японський психіатр Тамакі Сайто, який підрахував, що в Японії це стосується понад мільйона людей. У 2025 році японський уряд говорив про 1,5 мільйона активних випадків, близько 1,2 % населення країни.
Десятиліттями Захід вважав це японською культурною особливістю. Чимось, пов’язаним із їхньою системою освіти, крайнім академічним тиском і культурою честі та сорому. «У нас такого не буває.» Помилка.
2 Європа: незручні цифри
Систематичний огляд 2025 року, що ґрунтується на 19 дослідженнях і понад 58 000 учасників з усього світу, оцінив поширеність хікікоморі у світі в 8 %. І найважливіше: цей показник майже не відрізнявся між Східною Азією та західними країнами.
Географія більше нікого не захищає. Ось що ми знаємо за країнами:
Від 50 000 до 100 000 молодих людей у тяжкій соціальній ізоляції. Асоціацію Hikikomori Italia вже згадують в офіційних документах про політику у сфері психічного здоров’я молоді.
NEET, молоді люди, які не навчаються й не працюють, становлять 12,8 % французів віком від 15 до 29 років, це понад 1,4 мільйона осіб. За оцінками експертів, серед них кілька тисяч справжніх випадків хікікоморі.
Лікарня Hospital del Mar у Барселоні у 2014 році опублікувала перше європейське клінічне дослідження: 164 задокументовані випадки, у середньому 39 місяців ізоляції, 73,8 % чоловіки.
Хікікоморі не визнано клінічним діагнозом. У 2025 році Плімутський університет затвердив перший опитувальник ризику для британців і виявив сильний зв’язок із депресією та тривогою.
Самі дослідники кажуть, що Німеччина відстає від Італії та Японії «на 20 років». З 2008 по 2014 рік офіційно зареєстровано лише 190 випадків, і експерти вважають цю цифру сильно заниженою.
Перший випадок описано в науковій літературі у 2026 році: чоловік, який випадково потрапив до психіатрів після понад 20 років добровільного затворництва вдома.
3 Чому в Європі причини інші
В Японії та Південній Кореї хікікоморі тісно пов’язаний з академічним тиском і страхом професійної невдачі. У Європі спускові гачки інші. Дослідники вказують передусім на цькування в школі, расизм, труднощі соціальної інтеграції, зростання міської самотності та, що здається мені особливо важливим, на розпад звичних спільнот і заміну реальних зв’язків цифровими.
Близько 75 % уражених у Європі це чоловіки віком від 15 до 35 років. Розрив із суспільством триває в середньому два роки, хоча бувають випадки, що розтягуються на десятиліття. Багато хто не просить про допомогу, бо не знає, що в того, що з ними відбувається, є назва.
«Форма самосаботажу, радше мимовільна, ніж обрана, і, можливо, нова форма пасивного бунту проти сучасного суспільства.»
Д-р Марі-Жанна Гедж-Бурдьйо, психіатриня лікарні Hôpital Sainte-Anne (Париж) і голова AFHIKI. Психіатричний конгрес L'Encéphale, 2026.
4 Невидима нитка між хікікоморі та самотністю літніх людей
В Японії говорять про «проблему 80-50»: вісімдесятирічні батьки доглядають п’ятдесятирічних дітей, які так і не вийшли з дому. Те, що починалося як підліткова проблема, перетворилося на кризу кількох поколінь. Опитування 2019 року виявило 613 000 японців віком від 40 до 64 років у стані хікікоморі.
Соціальна ізоляція не розрізняє віку. Молода людина, що відсторонилася від світу, і літня людина, яка старіє на самоті, мають спільне головне: невидимість. Їх ніхто не бачить, доки ситуація не стає незворотною.
Самотність не японська проблема і не проблема лише літніх людей.
Це пандемія без вакцини, що проходить крізь покоління, культури й кордони. У 2023 році ВООЗ визнала її світовою кризою громадського здоров’я.
Ми заснували CuidadIA, побачивши, що відбувається з людьми, яким ніхто не телефонує. Вони не просять про допомогу. Вони вчаться жити із самотністю, наче це ще один предмет меблів у домі.
5 Чого бракує Європі
Бракує даних, діагнозів і протоколів допомоги вдома. А головне, бракує політичної волі подивитися на незручне: наші суспільства, з усією їхньою цифровою зв’язністю, виробляють глибоко самотніх людей.
Самотність не розв’язується застосунками. Їй потрібні жива присутність, увага, що не переривається, і раннє втручання, поки двері не зачинені надто довго. Там, де є люди, яким ніхто не телефонує, є робота.
Ваш літній родич живе сам?
ANA телефонує щодня, помічає зміни в самопочутті й повідомляє родину, якщо щось не так.
Зв’язатися з нами →